«Наче в іншому вимірі» - власниця Центру вивчення англійської мови «English house» про поїздку в Лондон

В українців зараз – одна найбільша мрія на всіх – Перемога. Є мрії, менш вагомі в кожного, проте не менш особливі. Про одну зі здійснених «маленьких великих» мрій ділиться хмільничанка Ірина Міщенко і бажає, аби у всіх, хто мріє про хороше і добре – все здійснювалось.

Іринка ще зовсім маленька, проте її цікавить мова, якою говорять головні герої серіалу «Династія» (ау, колеги, хто тут «олд скул» і розуміє про що йде мова?) – добре ж бо було б, якби вона розуміла їх без перекладача! Іра уже навчається в другому класі – і вже тоді після відвідування перших уроків англійської, у неї з’являється велика любов до цієї мови.


  • Я завжди знала, що буду вчителем. З дитинства носилася з горою книг, великим портфелем та купою зошитів, копіювала своїх вчителів і навіть мала свій «журнал учнів», - пригадує Ірина.

На той момент, можливості займатися з репетитором в Іри немає, проте є велике бажання спробувати свої сили при вступі в Інститут іноземних мов (ну, а бажання – це вже половина справи). Ірина навчається у двох університетах одночасно та паралельно починає займатися з дітками. Так з’являються перші учні, яким дівчина передає свою жагу та любов до іноземної.


  • Один із таких запалених вогників – це Соня Власюк, якою я дуже пишаюся, адже вона вже також має своїх учнів, є успішним викладачем, а свої перші заняття розпочинала саме зі мною ще у 2 класі. Уявіть! І Соня – далеко не єдина моя учениця, хто пов’язав свою долю з викладанням англійської мови, - ділиться Ірина.

За плечима в Іри Борисівни (так часом її називають її ж учні) уже більш ніж 15 років досвіду з дітьми: викладання у приватних та державних навчальних закладах, співпраця з іноземцями, зокрема з представниками Організації з безпеки і співробітництва у Європі. Уже 7 років як Іра є засновницею Центру вивчення англійської мови у Хмільнику. Тож – плюс одна мрія в скарбничку. Те, що здавалося недосяжним, сьогодні є реальністю.

  • Я навіть не можу назвати це роботою, адже це справа моєї душі, в яку я вклала і вкладаю найдорожче – свій час і своє життя. Усім, що досягла, завдячую своїм батькам, адже вони саме ті люди, які вклали в мене найбільше. Великий відсоток дітей навчається з нами роками, ці діти стають мені як рідні. З багатьма учнями ми постійно підтримуємо зв'язок навіть після навчання. І це, мабуть, найкраща винагорода для вчителя, коли твої учні бачать в тобі друга та наставника, - пишається Ірина Борисівна.

На свій невеличкий ювілей Іра здійснює ще одну давню мрію. На запрошення подруги Олі з двома синами їде до столиці країни, мову якої вивчає ледь не з пелюшок:

  • Так, були довгі роздуми: чи можу я це зробити зараз, почуття провини: чи на часі… Проте сьогодні як ніколи гостро відчуваю потребу і жагу жити своє життя. Не можна втрачати ні секунди! Хочу бути корисна своїм учням, своїй країні, розвивати освіту, - тож вирішила поїхати за новим досвідом.
Перші враження, за словами співрозмовниці, не передати словами:

  • Ти наче перебуваєш в якомусь іншому вимірі, а не просто в іншій країні. Менталітет, архітектура, мова, історія, люди, автомобілі – все наче оживає з тієї першої кольорової книжечки з англійської мови, яка була в моєму дитинстві. Лондон – це місце, куди хочеться повертатися ще!

За 10 днів перебування в столиці Великобританії, Ірина Міщенко побачила дуже багато, проте далеко не все. Дівчина зауважує, що попри солідний перелік визначних місць (Біг Бен, Вестмінстерське абатство, Гайд парк, Тауерський міст, Альберт Хол, Букінгемський палац), залишилась нескінченна кількість цікавинок, де варто було б побувати та насолодитись моментом.

  • Мені вдалось побувати в палаці, де живе королівська родина. Трапилось це якимось магічним чином. Зазвичай, палац відкритий для відвідувачів, коли монарші особи їдуть відпочивати. І мені пощастило – я попала туди. Дуже цікаві відчуття. Сподобалось, що ти сам можеш ходити по усій цій величі і красі, роздивлятись, прослуховувати цікаві факти завдяки новітнім технологіям, а не з групою туристів. Разом з тим, важко уявити, що у цій «будівлі-музеї» дійсно живуть люди постійно, що це їхній дім. Дуже шкода, що фотографуватись у королівському домі – заборонено: англійці свято бережуть традиції та приватність своїх правителів, - ділиться спогадами Ірина.

Цікаво було дізнатись чи легко призвичаїлась до особливого темпоритму і вимови корінних жителів Великобританії.

  • Складнощів у спілкуванні з носіями мови не виникло та й чи мали б? Швидше, навпаки, я отримала задоволення від спілкування. Не перестаю навчатись сама і навчаю своїх учнів лише по підручниках найкращих міжнародних видавництв, де зібрані лише сучасні актуальні теми та лексика, яка може знадобитися в реальному житті, - відповідає Ірина.
Поки улюблена вчителька відпочивала – учні засипали повідомленнями з проханнями розповісти усе-усе про поїздку. Ірина Борисівна пообіцяла, що обов’язково розповість усім охочим.

  • У нашій школі я та викладачі завжди приділяють багато уваги дружньому спілкуванню з учнями, побудови довірливих та надійних стосунків – без цього не можливе сучасне навчання з сучасним підростаючим поколінням.Часи авторитаризму педагога – давно позаду. Тому діти з задоволенням біжать до нас на заняття, мають успіхи у навчанні. Приємно, що у нас навчаються діти наших колег – викладачів з англійської мови в інших навчальних закладах. Це свідчить про нашу успішність та рівень розвитку. Обов’язково поділюсь враженнями про поїздку зі своїми учнями, проте вже зараз бажаю їм, аби вони самі побували у країні, про яку так багато читають. І бажано, щоб це трапилось у більш ранньому віці, ніж у мене. Кажу, що їхні враження ще всі попереду, а зараз – вчу їх бути готовими до спонтанних поїздок мрії – навчаю англійської, - підсумовує розмову Ірина.

Нехай ця розповідь, стане для когось мотивацією, що ілюстрації з книжок можуть оживати, що мріяти – так важливо, а втілити мрію в життя можна будь-коли!

Ірині ж на пам'ять залишилось безліч світлин, теплі спогади, сувеніри та книжки мовою оригіналу, які так любить читати Ірина Міщенко.
Авторка – Наталя Міщук